Це філософський термін, який з’явився у 20-х роках минулого століття. Уявіть, як я здивувалася, зустрівши це слово у книзі з нейрофізіології мозку. Я його вперше там і прочитала себе. І захотілося зрозуміти…
Що це таке?
Кваліа – це переживання індивідуумом власного сенсорного досвіду.
Це будь-яке почуття – запахи, форми, фізичний біль.
Але як приклад чомусь найчастіше наводять червоний колір. З одного боку – це хвилі певної довжини, які проникають через сітківку ока – тобто суто фізичне явище.
З іншого боку – ми ніколи не оцінюємо довжину хвилі, а одразу знаємо, що цей предмет – червоний.
Чому так? Ми маємо раніше набутий власний досвід сприйняття цього кольору. Іншими словами, у кожного з нас (що мають зір) є свої кваліа червоного (і синього, і зеленого).
А якщо я вам поясню, як дельфін орієнтується в просторі, використовуючи ехолокацію, і навіть якщо я дуже просто і зрозуміло вам це розтлумачу, і ви все чудово зрозумієте – це не буде кваліа.
Так як у вас немає чуттєвого досвіду сприйняття ехолокації. У вас – немає такого досвіду, а у дельфіна – є.
А ось чи є у дельфінів кваліа – питання філософсько-спірне. Тому що сперечаються саме про участь у цьому процесі свідомості. А чи є свідомість у дельфіна чи немає її… – питання не менш спірне. Нижче у статті буде про це детальніше.
Кваліа розглядають ізольовано від поведінки – це лише сприйняття.
Ось з тим же кольором – кваліа закінчується моментом усвідомлення червоного (ну, або зеленого).
Те, що цей колір пробуджує у когось якісь спогади, чи емоції, а когось взагалі не чіпає – тобто весь подальший поведінковий чи емоційний ланцюжок – це вже не кваліа.
Але це я вам так, по простому розповіла. А філософи – вони на те й філософи, щоб із усього зрозумілого зробити проблему проблемною.
Не так усе однозначно
Тепер ще (на думку філософів) треба аргументами довести, що кваліа існують. А то раптом ви насправді, щоразу на власні очі довжини хвиль вимірюєте, а нам тут розповідаєте, мовляв, «просто знаю, що це – червоне»?
Це ж ваше власне сприйняття реальності – тобто апріорі суб’єктивне.
І ось ці філософи наводять різні докази – вони звуться “доводи”. Один із них мені сподобався більше за інших – довід знання. Це такий уявний експеримент, який починається словами «Уявіть собі».
У якості прикладу знову беруть “червоне” – верніш, пропонують уявити дівчину-вченого на ім’я Мері. Вона все життя прожила в чорно-білій кімнаті і бачила світ лише через чорно-білий монітор.
При цьому Мері знає про червоний колір ВСЕ, що може надати наука.
І ось Мері виходить із кімнати і вперше бачить справжній червоний помідор. Запитання: чи дізналася вона щось нове? Філософи кажуть: ТАК! Вона дізналася, як це — бачити червоний. Вона отримала те саме кваліа, яке неможливо передати жодними підручниками з фізики
Але я дозволю собі вільність і візьму дельфіна.
Уявіть собі, що дуже добре розібравшись у механізмі ехолокації і, знаючи про нього все-все, ви раптом потрапляєте у чарівну кулю, або куб – кому як більше подобається.
І раптом реально, на собі відчуваєте це диво – клацаєте язиком та відчуваєте предмети. Вау … ви відчули щось незвичайне – кісточки вашої щелепи, і слух уловлюють щось нове. І ви знаєте, що це таке – здогадалися… Стільки часу вивчали ехолокацію і ось відчули, як це…
Тепер ви маєте цю кваліа. Розумієте, у чому різниця?
Раніше просто знали, а тепер відчули. А філософи це називають «доказом (або доводом) знання».
А баба-яга проти
І зрозуміло, одразу знайшлися вчені, готові все спростувати… Критика переважно стосується того, а чи треба було вводити цей термін.
Я, напевно, печерна людина якась, і вже точно не філософ.
Мені здалося, що все просто:
Відчуття є? – Є!
Передати їх словами можна, але поки не відчуєш сам – не зрозумієш.
Чому б не дати цьому назву? Тим більше, таке гарне слово… З латинської мови воно перекладається як властивості. Ще одне значення – якості (множина).
Проте у супротивників теж є свої аргументи
Йдеться про те, чи є запровадження спеціального терміна самостійної концепцією. Чи можна замінити повноцінним описом відчуттів їх самі? Деякі вчені вважають, що це можливо. Тому термін не потрібен.
Але Девід Льюїс, який ввів визначення, заперечує – адже кваліа не передають інформацію.
На думку вченого, інформація – це так звані “знання що”. Наприклад, вчитель каже дітям: «Бузок це рослина, чагарник, квіти зібрані у волоті».
Це «знання що». Тому що вчитель розповів дітям інформацію.
А нас цікавить «знання як».
«Знання як» передають здатність запам’ятовувати, представляти в думках і уявляти, і ототожнювати надалі одне й те саме почуття.
Це коли вчитель дітям скаже – понюхайте, як вона пахне, подивіться, яка багата палітра відтінків, ну… і так далі…
Приклад із лимоном дуже показовий. Адже скільки ви людині не кажете, що лимон кислий – він поки не спробує лимон перший раз, не зможе уявити собі як це – лимон.
А ви, доки читаєте цей абзац, вже згадали цей смак і рот у вас сповнився слиною. Якщо, звичайно, ви колись його їли…
І тут ще втручається реальність матеріального світу та ментальність (нематеріальність та індивідуальність) відчуттів.
Наскільки наш сенсорний досвід «правильно» відображає реальність? Наприклад, дві людини бачать і описують той самий об’єкт, а описи його різняться. Як ми зрозуміємо, хто з них «реальніше» описав об’єкт?
А неврологія мозку тут до чого?
Так ми підходимо до біологічного (тобто матеріального) походження свідомості.
Що таке свідомість? Чи воно знаходиться за межами фізичного світу, чи є нейронні зв’язки в мозку доказами матеріальності свідомості?
Як весь цей світ зовні (лимон, червоний колір, звуки та запахи) перетворюється на наші чуттєві навички за допомогою передачі електричних імпульсів у мозку. І як усі ці нейрони-мережі-імпульси стають раптом суб’єктивним сприйняттям реальності для кожного з нас?
Як це працює?
Для появи відчуттів необхідна чітка та блискавична взаємодія різних відділів мозку, з включенням тих, що відповідають за вищі функції свідомості.
Коли має місце повторний чуттєвий досвід (сформоване кваліа), наше абстрактне або логічне мислення не бере участі — ми не розмірковуємо, а просто моментально відчуваємо.
Іншими словами, ми сприймаємо, що предмет червоний без довгих роздумів та сумнівів на цю тему.
Але чи означає це, що свідомість не бере участі у формуванні та відтворенні відчуттів?
Невролог В. Рамачандран стверджує, що кавліа не тільки усвідомлені, вони ще й еволюційно виправдані.
З одного боку, сформувавшись, вони не змінюються і, побачивши якийсь предмет, ви моментально знаєте його забарвлення (а також форму та багато інших параметрів). У цю частину свідомість не втручається.
Але чим воно відрізняється від простої рефлекторної дуги? Наприклад: світло включили – зіниця звузилася. А відрізняється тим, що рефлекторна дуга на цьому закінчується.
Кваліа гнучкіші – вони можуть продовжуватися
Наприклад, ви сумніваєтеся у формі предмета.
Або у визначенні відтінку: малиновий чи вишневий? Тобто, у вас є свобода вибору подальших інтерпретацій. Сумніватися в рефлекторному звуженні зіниці і намагатися розширити його назад ви точно не будете.
Американський філософ Нед Блок у 1995 році висунув теорію про поділ свідомості на дві частини.
Одна з яких (доступ) має властивості розпізнавання, спогади, логічного мислення.
А інша частина – феноменальна свідомість потрібна саме для обробки всіх видів сприйняття – тактильних, зорових, слухових, больових. Саме вона і сприймає наші суб’єктивні кваліа.
Ще одна відмінна риса – це зберігання образу деякий час у короткочасній пам’яті (там іде обробка інформації – щоб було що з чим порівнювати). Якщо з якихось причин (інсульт, травма) система цього виду пам’яті пошкоджена, кваліа можуть бути відсутніми.
Уява
Зі збереженням образів пов’язана ще одна цікава штука – адже ви бачили кота і можете уявити його лежачого поруч. І навіть сказати: «він такий пухнастий, руденький і пахне молочком».
Але стійке кваліа з вашого уявного кота не сформується – тобто ви чітко відрізнятимете вигадку від реальності.
Ось у цьому і полягає еволюційна значущість – у знайомій обстановці ви досить рідко сумніваєтеся у тому, що ваші сенсорні компетенції є реальними. І можете діяти відповідно до обставин. Що, безперечно, допомогло нам вижити як виду.
До речі, ще один аргумент противників кваліа – це галюцинації. Саме в них реальність повністю або частково підміняється вигадкою. Але людина цього навіть не усвідомлює.
Як на мене, це навпаки, підтверджує не тільки існування самих кваліа, але й те, що свідомість потрібна для їх створення. А будь-яке порушення процесу взаємодії видозмінює наші вміння та навички. Над розгадкою всіх цих залежностей і працюють неврологи.
От таке цікаве слово дізналася я після прочитання книги «Фантоми мозку» С. Блейкслі та В. С. Рамачандрана.
Автор – Лариса Тесленкова