Це філософський термін, який з’явився у 20-х роках минулого століття. Уявіть, як я здивувалася, зустрівши це слово у книзі з нейрофізіології мозку. Я його вперше там і прочитала себе. І захотілося зрозуміти…
Що це таке?
Кваліа – це переживання індивідуумом власного сенсорного досвіду.
Це будь-яке почуття – запахи, форми, фізичний біль.
Але як приклад чомусь найчастіше наводять червоний колір. З одного боку – це хвилі певної довжини, які проникають через сітківку ока – тобто суто фізичне явище.
З іншого боку – ми ніколи не оцінюємо довжину хвилі, а одразу знаємо, що цей предмет – червоний.
Чому так? Ми маємо раніше набутий власний досвід сприйняття цього кольору. Іншими словами, у кожного з нас (що мають зір) є свої кваліа червоного (і синього, і зеленого).
А якщо я вам поясню, як дельфін орієнтується в просторі, використовуючи ехолокацію, і навіть якщо я дуже просто і зрозуміло вам це розтлумачу, і ви все чудово зрозумієте – це не буде кваліа.
Так як у вас немає чуттєвого досвіду сприйняття ехолокації. У вас – немає такого досвіду, а у дельфіна – є.
А ось чи є у дельфінів кваліа – питання філософсько-спірне. Тому що сперечаються саме про участь у цьому процесі свідомості. А чи є свідомість у дельфіна чи немає її… – питання не менш спірне. Нижче у статті буде про це детальніше.
Кваліа розглядають ізольовано від поведінки – це лише сприйняття.
Ось з тим же кольором – кваліа закінчується моментом усвідомлення червоного (ну, або зеленого).
Те, що цей колір пробуджує у когось якісь спогади, чи емоції, а когось взагалі не чіпає – тобто весь подальший поведінковий чи емоційний ланцюжок – це вже не кваліа.
Але це я вам так, по простому розповіла. А філософи – вони на те й філософи, щоб із усього зрозумілого зробити проблему проблемною.
Не так усе однозначно
Тепер ще (на думку філософів) треба аргументами довести, що кваліа існують. А то раптом ви насправді, щоразу на власні очі довжини хвиль вимірюєте, а нам тут розповідаєте, мовляв, «просто знаю, що це – червоне»?
Це ж ваше власне сприйняття реальності – тобто апріорі суб’єктивне.
І ось ці філософи наводять різні докази – вони звуться “доводи”. Один із них мені сподобався більше за інших – довід знання. Це такий уявний експеримент, який починається словами «Уявіть собі».
У якості прикладу знову беруть “червоне”
Але я дозволю собі вільність і візьму дельфіна.
Уявіть собі, що дуже добре розібравшись у механізмі ехолокації і, знаючи про нього все-все, ви раптом потрапляєте у чарівну кулю, або куб – кому як більше подобається.
І раптом реально, на собі відчуваєте це диво – клацаєте язиком та відчуваєте предмети. Вау … ви відчули щось незвичайне – кісточки вашої щелепи, і слух уловлюють щось нове. І ви знаєте, що це таке – здогадалися… Стільки часу вивчали ехолокацію і ось відчули, як це…
Тепер ви маєте цю кваліа. Розумієте, у чому різниця?
Раніше просто знали, а тепер відчули. А філософи це називають «доказом (або доводом) знання».
А баба-яга проти
І зрозуміло, одразу знайшлися вчені, готові все спростувати… Критика переважно стосується того, а чи треба було вводити цей термін.
Я, напевно, печерна людина якась, і вже точно не філософ.
Мені здалося, що все просто:
Відчуття є? – Є!
Передати їх словами можна, але поки не відчуєш сам – не зрозумієш.
Чому б не дати цьому назву? Тим більше, таке гарне слово… З латинської мови воно перекладається як властивості. Ще одне значення – якості (множина).
Проте у супротивників теж є свої аргументи
Йдеться про те, чи є запровадження спеціального терміна самостійної концепцією. Чи можна замінити повноцінним описом відчуттів їх самі? Деякі вчені вважають, що це можливо. Тому термін не потрібен.
Але Девід Льюїс, який ввів увизначення, заперечує – адже кваліа не передають інформацію.
На думку вченого, інформація – це так звані “знання що”. Наприклад, вчитель каже дітям: «Бузок це рослина, чагарник, квіти зібрані у волоті».
Це «знання що». Тому що вчитель розповів дітям інформацію.
А нас цікавить «знання як».
«Знання як» передають здатність запам’ятовувати, представляти в думках і уявляти, і ототожнювати надалі одне й те саме почуття.
Це коли вчитель дітям скаже – понюхайте, як вона пахне, подивіться, яка багата палітра відтінків, ну… і так далі…
Приклад із лимоном дуже показовий. Адже скільки ви людині не кажете, що лимон кислий – він поки не спробує лимон перший раз, не зможе уявити собі як це – лимон.
А ви, доки читаєте цей абзац, вже згадали цей смак і рот у вас сповнився слиною. Якщо, звичайно, ви колись його їли…
І тут ще втручається реальність матеріального світу та ментальність (нематеріальність та індивідуальність) відчуттів.
Наскільки наш сенсорний досвід «правильно» відображає реальність? Наприклад, дві людини бачать і описують той самий об’єкт, а описи його різняться. Як ми зрозуміємо, хто з них «реальніше» описав об’єкт?
А неврологія мозку тут до чого?
Так ми підходимо до біологічного (тобто матеріального) походження свідомості.
Що таке свідомість? Чи воно знаходиться за межами фізичного світу, чи є нейронні зв’язки в мозку доказами матеріальності свідомості?
Як весь цей світ зовні (лимон, червоний колір, звуки та запахи) перетворюється на наші чуттєві навички за допомогою передачі електричних імпульсів у мозку. І як усі ці нейрони-мережі-імпульси стають раптом суб’єктивним сприйняттям реальності для кожного з нас?
Як це працює?
Для появи відчуттів необхідна чітка та блискавична взаємодія різних відділів мозку, з включенням тих, що відповідають за вищі функції свідомості. Коли має місце повторний чуттєвий досвід (сформоване кваліа), свідомість не бере участі в цьому процесі.
Іншими словами, ми сприймаємо, що предмет червоний без довгих роздумів та сумнівів на цю тему. Але чи означає це, що свідомість не бере участі у формуванні та відтворенні відчуттів?
Невролог В. Рамачандран стверджує, що кавліа не тільки усвідомлені, вони ще й еволюційно виправдані.
З одного боку, сформувавшись, вони не змінюються і, побачивши якийсь предмет, ви моментально знаєте його забарвлення (а також форму та багато інших параметрів). У цю частину свідомість не втручається.
Але чим воно відрізняється від простої рефлекторної дуги? Наприклад: світло включили – зіниця звузилася. А відрізняється тим, що рефлекторна дуга на цьому закінчується.
Кваліа гнучкіші – вони можуть продовжуватися
Наприклад, ви сумніваєтеся у формі предмета.
Або у визначенні відтінку: малиновий чи вишневий? Тобто, у вас є свобода вибору подальших інтерпретацій. Сумніватися в рефлекторному звуженні зіниці і намагатися розширити його назад ви точно не будете.
Американський філософ Нед Блок у 1995 році висунув теорію про поділ свідомості на дві частини.
Одна з яких (доступ) має властивості розпізнавання, спогади, логічного мислення.
А інша частина – феноменальна свідомість потрібна саме для обробки всіх видів сприйняття – тактильних, зорових, слухових, больових. Саме вона і сприймає наші суб’єктивні кваліа.
Ще одна відмінна риса – це зберігання образу деякий час у короткочасній пам’яті (там іде обробка інформації – щоб було що з чим порівнювати). Якщо з якихось причин (інсульт, травма) система цього виду пам’яті пошкоджена, кваліа можуть бути відсутніми.
Уява
Зі збереженням образів пов’язана ще одна цікава штука – адже ви бачили кота і можете уявити його лежачого поруч. І навіть сказати: «він такий пухнастий, руденький і пахне молочком».
Але стійке кваліа з вашого уявного кота не сформується – тобто ви чітко відрізнятимете вигадку від реальності.
Ось у цьому і полягає еволюційна значущість – у знайомій обстановці ви досить рідко сумніваєтеся у тому, що ваші сенсорні компетенції є реальними. І можете діяти відповідно до обставин. Що, безперечно, допомогло нам вижити як виду.
До речі, ще один аргумент противників кваліа – це галюцинації. Саме в них реальність повністю або частково підміняється вигадкою. Але людина цього навіть не усвідомлює.
Як на мене, це навпаки, підтверджує не тільки існування самих кваліа, але те, що свідомість потрібна для їх створення. А будь-яке порушення процесу взаємодії видозмінює наші вміння та навички. Над розгадкою всіх цих залежностей і працюють неврологи.
От таке цікаве слово дізналася я після прочитання книги «Фантоми мозку» С. Блейкслі та В. С. Рамачандрана.
Автор – Лариса Тесленкова