Справжнє ім’я Мацуо Басьо
Народився в 1664 році і названий при народженні Кіндзаку, сьогодні добре відомий усім любителям східної поезії, багато хто його обожнює, я у тому числі.
Справжнє ім’я поєта Дзінсітіро Гіндзаемон, але відомий він саме на ім’я Басьо.
Басьо був стрункою, витонченою людиною невисокого зросту з тонкими рисами обличчя. Його відрізняли спокій, помірність у всьому, привітність та дбайливе ставлення до всіх людей.
Життя Басьо пройшло в злиднях, але він не страждав від цього. Жив у простій хатині, біля якої посадив банан. Вважають, що саме він і дав псевдонім поетові (ієрогліф “басьо” означає “банан”). Є легенда про те, що один із чнів подарвав поєту рослину.
Басьо був невтомним мандрівником, до кінця свого життя подорожував, черпаючи сили в красі природи. Під час недовгих перепочинків у дорозі, після мізерних трапез народжувалися його дивовижні тривірші – хайку.
Саме Басе розробив і передав своїм учням основні естетичні принципи складання хайку: “саторі” – осяяння, “сабі” – спогади, що навіюють світлий смуток. У лексиконі Басё постійними були такі слова, як “карумі” – простота сприйняття, “хосомі” – тонкість і крихкість, “сюрі” – сум, співчуття, “фуекі-рюко” – єдність руху та спокою.
Давайте відпочинемо разом.
Хокку Басьо
I
Я ледь доплівся
До гірської нічліжки,
Раптом гліциній цвіт.
II
Польова квітка
У променях заходу сонця
Полонила на мить.
III
Вишні розквітли.
Не відкрити сьогодні
Зошит із піснями.
IV
Веселощі скрізь.
Вишні зі схилу гори,
Вас не кликали?
V
Над вишнею квітучою
Сховався за хмари
Скромний місяць.
VI
У воді рибки
Грають, а зловиш –
У руці розтануть.
VII
Змах весла, вітер
І бризки холодних хвиль.
Сльози на щоках.
VIII
Я – простий. Як тільки
Розкриваються квіти,
Їм на сніданок рис.
IX
Верба на вітрі.
Соловей у гілках заспівав,
Як її душа.
X
Викину в море
Свій старий капелюх.
Короткий відпочинок.
XI
Лежу і мовчу,
Двері замкнув на замок.
Приємний відпочинок.
XII
Крила метеликів!
Розбудіть галявину
Для зустрічі сонця.
XIII
Відпочинь, корабель!
Персики на березі.
Весняний притулок.
XIV
Будь уважним!
Квіти грициків
На тебе дивляться.
XV
Хочеться хоч раз
У свято сходити на базар
Купити тютюну.
XVI
Пам’ятай, друже,
Ховається в лісовій глушині
Сливова квітка.
XVII
Горобець, не чіпай
Запашний бутон квітки.
Джміль заснув там.
XVIII
Соснова гілка
Торкнулася води – це
Прохолодний вітер.
XIX
Прямо на ногу
Раптом вискочив спритний краб.
Прозорий струмок.
XX
У спеку селянин
Приліг на квіти в’юнка.
Такий же простий і наш світ.
Як правильно: хоку чи хайку?
Вірні і перший, і другий терміни.
Слово “хайку” складено з двох частин: перший склад узятий від слова “хайкай”, другий – від “хокку”.
Хайкай був гумористичною формою довгого вірша, який складали почергово два чи кілька авторів. Вірш починався тривіршем з 17 складів, яке називалося “хокку” (буквально: початкова строфа). Ці три перші рядки містили вказівку на пору року чи доби, описували якісь деталі пейзажу, задаючи тон усьому твору.
Згодом початкові рядки стали публікувати окремо від решти вірша і тривірш хокку стало сприйматися як особливий жанр.
Саме завдяки творчості Мацуо Басьо хокку перетворилося на витончене мистецтво.
Тривірші стали складати вже як самостійні твори, які потребують продовження.
Для таких віршів японський поет і літературний критик Масаока Сікі наприкінці ХІХ століття вигадав назву “хайку”.
Однак у багатьох випадках терміни “хокку” та “хайку” використовуються як синоніми.