Говорячи про дозвілля, треба визначитися, що таке вільний час людини. Маючи в своєму розпорядженні останній і користуючись ним практично щодня, багато хто з нас вкладає в його зміст зовсім різний сенс.
Як показують матеріали вивчення громадської думки, в одних вільний час асоціюється просто з відпочинком, в інших – з аматорською працею “далеко від шуму міського” на дачі, у третіх – з дружніми зустрічами та розвагами, у четвертих – з непрофесійною творчою діяльністю і т.д.
Що входить в дозвілля?
Навіть серед вчених, які безпосередньо займаються вивченням вільного часу, немає єдності у його визначенні.
Одні з них ототожнюють вільний час із позаробочим, включаючи в нього і час сну, і домашню працю, і догляд за дітьми, і багато інших видів далеко не вільної життєдіяльності.
Інші розуміють під вільним часом лише частину позаробочого часу, вільну від виконання різного роду непорушних витрат, до яких зазвичай відносять час, пов’язаний з пересуванням до місця роботи та назад, час на домашню працю та інші побутові потреби, час на задоволення природних фізіологічних потреб і т.д.
Взагалі, вільний час починається там, де закінчується не тільки робота на виробництві або в установі, а й будь-яка інша турбота про підтримку фізичного буття людини.
Під вільним часом розуміється, отже, такий час, який не поглинається безпосередньо продуктивною працею, а залишається вільним для задоволень, для дозвілля, для вільної діяльності, яка свідомо обирається самою людиною для задоволення її духовно-культурних потреб, фізичного розвитку, виконання суспільних обов’язків, здійснення поставленої у житті мети.
Дозвілля – це сукупність занять у вільний час, за допомогою яких задовольняється все перераховане вище.
Які заняття відносять до дозвілля:
- науково-технічна творчість у найширшому діапазоні – від аматорського моделювання до створення нової наукової теорії;
- громадську роботу і теж у найширшому значенні слова;
- художньо-естетична творчість;
- отримання інформації. Це книжки, журнали, газети, спектаклі, кінофільми, виставки, музеї тощо, тобто. те, без чого абсолютно немислимо відповідна творчість, та й просто повноцінне духовне життя;
- спілкування,
- фізична активність.
Свято дозвілля
16 квітня Всесвітній день дозвілля. Це не тільки свято, це й нагадування про те, що активний здоровий та різноманітний спосіб жіття не усім доступний. І одною з ознак дорослості суспільства є завдання подбати про те, щоб люди з різними вадами та обмеженнями могли бути частиною суспільства, мати соціальні зв’язки, та відкритий доступ до багатьох видів дозвілля.
А тепер – уривки з цікавої статті Олександра Крамера “Дозвілля: свобода вибору неволі”
(“Навколо світу”. -2011. – №12. – С. 194 – 195).
Ресурси
На годину роботи у 1926 році в СРСР припадало 55 хвилин вільного часу – не стільки через тривалість робочого дня, скільки через відсутність навіть примітивної механізації домашньої праці.
У 1959 році норма вільного часу становила вже 1 годину 40 хвилин. Законом встановлено нові норми перерв, вихідних та відпусток, а в будинках стали з’являтися якісь побутові прилади.
Норма вільного часу досягла 1985 року 2 години 23 хвилини.
Для порівняння: у 1968 році в США норма вільного часу становила 3 години 5 хвилин, а через 20 років – 3 години 45 хвилин.
Що в нас, що в Америці ще у 1960-х дружини відпочивали помітно менше за своїх чоловіків – на шість годин на тиждень. А все тому, що більшість домашніх справ та догляд за дітьми вважалися жіночою справою. Але виробники побутових приладів не сплять, та й уявлення про те, хто і що повинен робити по дому, поступово змінюються, так що різниця у кількості вільного часу між чоловіками та жінками скоротилася на даний момент майже вдвічі.
Відпочинок – справа серйозна
Відпочивати, як відомо, можна по-різному. Серед усього різноманіття способів витратити вільний час соціологи виділяють групу занять, названу у 1970-х “серйозним дозвіллям”, або “професійним аматорством”. Це колекціонування, ремісництво, спорт, аматорське мистецтво чи наука. Всі ці заняття припускають спеціальне навчання та стійкий тривалий інтерес, що часом дозволяє зробити “дозвільну кар’єру” – перейти з аматорів до професіоналів.
Явлення з’явилося набагато раніше, ніж термін: “серйозне дозвілля” почало формуватися ще у XVIII-XIX століттях, коли складалася система наукової та професійної освіти.
У 1880-х роках приблизно одночасно в Росії та країнах Європи виникла концепція “розумних розваг”. Насамперед її метою було відволікти робітників від пияцтва, оскільки вже тоді було ясно, що якість дозвілля сильно впливає на якість праці.
До просвітницької діяльності залучалися професійні вчені, спортсмени та артисти. Широка мережа аматорських гуртків та студій створювалася не лише задля підняття загального культурного рівня – це був ще й механізм відбору кандидатів у професіонали з числа талановитих аматорів.
У 1930-х вважалося, що відсутність у молодих людей хобі – прямий шлях до злочинців. Через два десятиліття людей з відсутністю або навіть “нестачею хобі” (lack of hobby) зараховували до “груп ризику” в суто медичному, психіатричному сенсі.
Але тоді ж із легкої руки психоаналітика Вільяма Меннінгера поширюється ідея, що “надто активне заняття хобі” – це символічна мастурбація, і взагалі дозвілля неминуче пов’язаний із соромом через “дитяче потурання” своїм бажанням.
Спалюючи час
Роздуми про сутність дозвілля займали багатьох філософів наприкінці 1950-х – у першій половині 1970-х. У роботах Ісаї Берліна, Джона Нойлінгера, Жоффра Дюмазедьє він постає як поєднання вільного часу зі станом внутрішньої свободи самовираження.
Насправді ж більшість людей віддає перевагу самовираженню пасивне споживання розваг.
Зі зростанням доходів та кількості вільного часу у робітничого класу у другій половині XIX століття починає формуватися індустрія дозвілля для масового споживача.
Принцип “все що завгодно за ваші пенні”, який сповідували артисти, які виступали в англійських тавернах XVII століття, набув нового дихання, шоу поступово перетворюється на повноцінний бізнес.
“Театри пікантних різноманітностей”, дачні театральні товариства та “духовні піснеспіви, після яких танці”, тоталізатори, гральні будинки, дансинги, пізніше – кінематограф …
Але головним “пожирачем часу” став телевізор: перегляд телепрограм у розвинутих країнах займає понад половину дозвілля. Росіянин нині присвячує перегляду телепрограм у середньому 3,5 години на день, а середньостатистичний житель США та Японії – 5 годин.
Але конкуренція телевізору з боку відео- та комп’ютерних ігор, що з’явилися у 70-х роках минулого століття, зростає. У різних країнах та у різних вікових групах комп’ютерні та телефонні ігри з’їдають уже від 8 до 25% вільного часу. А середній вік їхніх користувачів лише за останні п’ять років зріс із 24 до 33 років.
Культура тотального недосипання
Вільний час нашого сучасника складається з трьох складових: відпусток, вихідних та часу до та після робочих годин. Починаючи з 1980-х років дозвілля все більшою мірою захоплює нічний час. Клуби та дискотеки, бари та ресторани, концерти та виставки, телебачення та Інтернет доступні цілодобово.
Тільки за рахунок сну людина може суттєво збільшити час свого дозвілля.
В останні 10 років обсяги споживання вечірніх та нічних розваг буквально загрозливі: сучасна культура стає “культурою тотального недосипання”. За різними оцінками, у світі від 1/2 до 2/3 населення лягають спати після опівночі, незважаючи на те, що майже 80% з них доведеться вставати раніше за сім ранку.
Нестача сну призводить до збільшення помилок під час роботи та загального зниження її ефективності, а також згубно позначається на здоров’ї.
Тому рекреаційна функція дозвілля стає важливим економічним та політичним чинником. І держава, і приватні компанії у всьому світі виділяють багатомільйонні бюджети на пропаганду здорового способу життя.
Але для більшості людей уявлення про цей здоровий спосіб життя обмежуються двома параметрами. Це – збалансоване харчування та регулярні заняття спортом, що зовсім не виключає недосипання.
Символом цього явища стали фітнес-центри, що цілодобово працюють. Деякі мешканці мегаполісів через брак часу вважають за краще займатися спортом саме вночі.
Ваша Мілена Апт, Libelle.