Пернатий світ книжкових полиць: для початку я вирішила дізнатися, а що про такі книги відомо моїм близьким.
Папа натхненно продекламував кілька рядків Михайла Стельмаха “Наш гусак піднявсь на кладку, став, як завше, на зарядку”, а мама згадала чудовий роман про кохання турецького письменника Решада Гюнтекіна “Корольок – пташка співоча” (Чаликушу).
Чоловікові дуже хотілося не вдарити в бруд обличчям.
І тому він про всяк випадок виклав усе, що знав про роль птахів в історії культури.
А знав він напрочуд багато.
Почав із загадки – “з пазурами, але не птах, летить і матюкається”.
Пригадав “Пролітаючи над гніздом зозулі” та Джека Горобця. Перейшов на пісню “Занадився журавель до бабиних конопель”. Потім згадав картину Раїси Райко з райськими птахами.
Коли я закликала його дотримуватися теми, адже мова про книги – він сказав, що у нього в голові крутиться щось про орла. У результаті орел виявився Гадким каченям.
Почати ж список книг із “пташиними” назвами я вирішила з книги, яку запропонувала моя бабуся.
Це її найулюбленіша книга, бо моя бабуся, як і всі юристи, теж колись була дитиною. Саме таким епіграфом – “Юристи, напевно, теж колись були дітьми”, передує перша частина цього роману.
1. Харпер Лі. “Вбити пересмішника”
Американка Харпер Лі вважається “генієм одного твору”. Цей твір – роман “Вбити пересмішника” – було опубліковано 1960 року.
Вбити пересмішника (mockingbird) – маленьку довірливу пташку, яка може наслідувати голос людини і імітувати спів інших птахів, – велике зло.
Ось що написано на обкладинці книги, яка зараз лежить переді мною:
“Це історія маленького сонного містечка на півдні Америки, повідана маленькою дівчинкою. Історія її брата Джима, її “шанувальника” Ділла та її батька – чесного, принципового адвоката Аттікуса Фінча, одного з останніх і кращих представників справжньої “південної аристократії”. Історія страшного процесу у справі чорного хлопця, звинуваченого у зґвалтуванні білої дівчини, де все – не так, як здається”.
Книга чудова. Читається на одному диханні. Її сторінки хочеться гортати знову і знову.
Мені завжди дуже сумно, коли люди не знають імен перекладачів книг, що увійшли до історії світової літератури, культури. Роман Харпер Лі “Вбити пересмішника” українською мовою видався в перекладі Михайла Харенка у 1975 та Тетяни Некрич у 2015 року .
2. Річард Бах. “Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон”
Річард Бах все знає про те, що таке вміти літати і як важко цьому навчитися. За професією він – льотчик.
До цієї дивовижної книги, яка для нього самого була осяянням, Річард Бах пробував писати, але безуспішно. “Чайка” підкорила світ.
Це філософська повість-притча про кожного з нас.
Я б сказала – про кожного, хто зміг відірватися від натовпу і готовий стати кращим.
“Чайка Джонатан Лівінгстон… не був звичайним птахом.
Більшість чайок не турбує себе вивченням чогось більшого, ніж елементарні основи польоту. Відлетіти від берега на годівлю і повернутися – цього цілком достатньо.
Адже для більшості має значення не політ, але тільки їжа. Але для Чайки на ім’я Джонатан Лівінгстон важливим був політ. А їжа – це так…
Бо найбільше у світі Джонатан любив літати”.
3. Вільям Уортон. “Пташка”
3. Вільям Уортон. “Пташка”Якщо ви не читали “Чайку…”, то можна припустити, що ще не до кінця пізнали самих себе.
Якщо ж книга вже прочитана, і вона закохала вас назавжди у почуття польоту – можна “взятися” за Уортона.
Спільне у його “Пташки” з книгою Річарда Баха – не тільки “перната тематика”, а й властива гарній американській прозі сила відчуття свободи та відкритих для кожного можливостей.
Слоган обох книг: “Поглянь на світ очима птаха!”
4. Ієн Бенкс. “Вороняча дорога”
Британські критики називають шотландського письменника Іена Бенкса “Тарантіно від літератури”.
У “Воронячій дорозі”, а вороняча дорога – це дорога смерті, оповідання йде від імені іронічної молодої людини – сина великої шотландської родини, де всі до певного моменту щасливі.
Але раптом гине бабуся – вибухнув кардіостимулятор, що перегрівся.
Книга починається з опису її похорону. Потім йдуть у світ інший тітка і найкращий друг. Далі герой розпочинає небезпечне розслідування таємничого зникнення дядька Рорі, який одного разу не повернувся після прогулянки додому.
Є у книзі та любовна історія. І багато чого іншого є.
Наприклад, іронії, що переходить у чорний гумор, властивий усім шотландцям.
Клімат у них там такий.
А взагалі книгу за хорошого апетиту можна “проковтнути” за одну ніч.
Здається, все.
Все – це про огляд.
Книжок, які прославилися не лише завдяки своїм авторам, а й птахам – дуже багато. Можна називати та називати. Наприклад, “Острів пінгвінів” Анатолія Франса.
Агата Крісті придумала “Кішку серед голубів”.
Ще? Нехай буде “Папуга, який знав Папу” Рея Бредбері – найулюбленішого мого письменника.
Чоловік, поки я пишу, ходить навколо, підглядає і – видно, відкрилося друге дихання – підказує: “Птахи” у Хічкока, про Хічкока не забудь.
Не забуду – чудовий фільм знятий за мотивами оповідання Дафни Дюмор’є “Птахи”.
Тепер вже все.
Ваша Мілена Апт, Libelle.