Вчення про жертву злочину
Віктимологія, від лат. victima – жива істота, яка приноситься в жертву богу, і грец. logos – слово, вчення.
Це частина науки про жертви не лише правопорушень, а й наслідків нещасних випадків, природних та техногенних катастроф, епідемій, воєн та інших збройних конфліктів, політичних протистоянь. Тому можна говорити про віктимологію у широкому та вузькому значенні.
У широкому – вона захоплює не лише право та кримінологію (остання – це загальна дисципліна про жертву злочину), а й низку інших наук, у тому числі психологію та психіатрію.
У вузькому сенсі у віктимології зацікавлені (крім кримінології) кримінальне право, кримінальний процес, кримінально-виконавче право, криміналістика, судова психологія, судова психіатрія.
Що таке віктимність
Поряд із поняттям віктимології часто використовується термін “віктимність”.
Його можна розуміти у двох сенсах:
- схильність окремих людей стати жертвою (у кримінологічному аспекті – злочину)
- нездатність суспільства та держави захистити своїх громадян.
У літературі часто використовується термін “віктимна поведінка”, що, строго кажучи, означає “поведінку жертви”. Однак це поняття зазвичай використовується для позначення неправильних, необережних, аморальних, та тих, які провокують вчинків.
Очевидно, використання цього терміну не виправдане.
Віктимною нерідко називають і саму особистість, маючи на увазі, що через свої психологічні та соціальні характеристики вона може стати жертвою правопорушення.
Основні ідеї віктимологів:
1) манера себе тримати істотно впливає на мотивацію злочинної поведінки. Воно може полегшувати та навіть провокувати таку поведінку. Навпаки, оптимальна поведінка людини може унеможливити злочинне посягання. Або звести його можливість до мінімуму або, принаймні, дозволить уникнути серйозних негативних наслідків криміналу;
2) ймовірність стати постраждалим від злочину залежить від особливого феномену – віктимності. Кожна особистість може бути оцінена в тому плані, наскільки велика ймовірність її перетворення на потерпілого. Ця можливість визначає віктимність людини. Чим більша ймовірність, тим вища віктимність;
3) віктимність є властивістю певної особистості, соціальної ролі чи соціальної ситуації, яка провокує чи полегшує злочинну поведінку.
Відповідно виділяються особистісна, рольова та ситуативна віктимність;
4) віктимність залежить від низки факторів:
– особистісних характеристик;
– правового статусу посадової особи, специфіки її службових функцій, матеріальної забезпеченості та рівня захищеності;
– ступеня конфліктності ситуації, особливостей місця та часу, в яких ця ситуація розвивається;
– величина віктимності може змінюватися.
Процес її зростання визначається як віктимізація, зниження – девіктимізація.
Впливаючи на фактори віктимності, суспільство може знижувати її і цим впливати на злочинність.
Три групи ситуацій, виходячи з поведінки потерпілого
Ситуації, що передують злочину, в яких дії потерпілого:
1. носять провокуючий характер, містять у собі привід скоєння кримінальних дій (насильство тощо.). Це протиправна або (і) аморальна поведінка.
2. носять необережний характер, створюючи тим самим сприятливі умови для скоєння злочину (наприклад, залишення без нагляду особистих речей у таких місцях, де є відносно велика можливість їх викрадення).
3. є правомірними, але викликають протиправну поведінку злочинця (наприклад, правильна критика на адресу людини, яка нетактовно веде себе в громадському місці, породжує з її боку насильство по відношенню до особи, яка зробила зауваження).
Хто найчастіше стає жертвою злочину
Конкретні особи можуть бути ніби призначені стати жертвою злочину в силу:
по-перше, своїх психологічних та поведінкових особливостей,
по-друге, рольової специфіки та групової приналежності.
Психологічна схильність стати постраждалим передбачає наявність таких особистісних рис:
- зайва довірливість,
- необачність,
- підвищена запальність та дратівливість,
- агресивність,
- а в поведінці – схильність до авантюрних та нестриманих вчинків.
До цієї групи потрібно віднести і тих, хто, володіючи психологічною схильністю, ще й веде певний спосіб життя, обертаючись серед тих, хто становить для них небезпеку.
Це – волоцюги, повії, наркомани, алкоголіки, професійні злочинці.
Віктимологічна профілактика –
Віктимологічна профілактика –одно з найважливіших напрямів боротьби зі злочинністю, коли запобіжні зусилля реалізуються, образно кажучи, не з боку злочинця, а з боку жертви.
Це діяльність:
- правоохоронних органів,
- громадських організацій,
- соціальних інститутів з виявлення та усунення обставин, що формують “винну” поведінку жертви. А також встановлення людей, які становлять групу кримінального ризику, та застосування до них профілактичних заходів.
Віктимологічні ідеї народилися тисячоліття тому
Самозахист потенційної жертви на зорі людства був основним способом впливу на злочинність. Потім у міру появи та розвитку інших механізмів на соціальне зло самозахист перейшов у розряд приватних проблем. Держава і суспільство, намагаючись захистити особистість, розробляли інші заходи, які не вимагали долі потерпілого в їх реалізації, і ця постать як би “загубилася” в кримінологічному аналізі, який був зосереджений на таких феноменах, як злочинність, злочин, злочинець.
Розвиток віктимології
Пішло за такими напрямками:
– підготовка особистості (розробка алгоритмів оптимальної поведінки у криміногенних ситуаціях та спеціальний тренінг);
– підвищення рівня захищеності посадових осіб, чиї службові функції пов’язані з ризиком зазнати злочинного посягання;
– зведення до мінімуму виктимогенних ситуацій, запобігання та припинення їх, інформування громадян про віктимогенні “ситуації-пастки” з тим, щоб вони по можливості уникали їх;
– захист та реабілітація потерпілих від правопорушень.
Віктимологічний напрямок впливу на злочинність є одним з найбільш гуманних і перспективних. Воно не вимагає серйозних матеріальних витрат і, базуючись на властивому всім людям прагненні до самозахисту, має як би внутрішній джерело розвитку.
Вплив суспільства
У багатьох країнах видаються спеціальні віктимологічні журнали, з’явилися цикли радіо- та телепередач. Виникли державні програми захисту потерпілих та свідків у кримінальних справах.
У низці міст стихійно сформувалися асоціації потерпілих від певних злодіянь (згвалтувань, шахрайства), батьків постраждалих дітей та ін. Завдання цього суспільства – координація діяльності вчених різних країн щодо розробки заходів віктимологічної профілактики злочинів.
Активно сприяли віктимологам архітектори (з’явилися навіть так звані архітектурні кримінологічні теорії чи теорії простору).
При проектуванні міських районів та селищ архітектори намагалися звести до мінімуму закриті, віктимогенні місця, що суттєво ускладнює напади на громадян.
Будинки в селищах розташовують таким чином, щоб входи та вікна були добре видно сусідам.
З ініціативи віктимологів у багатьох країнах були ухвалені закони про відшкодування державою матеріальних збитків потерпілим від злочинних діянь, незалежно від того, чи спійманий злочинець чи ні.
У більшості країн, де є заборона на зберігання та носіння зброї, законодавцем дозволено носіння та використання газових пістолетів та аерозольних балончиків, електрошокерів, світлових пістолетів, застосування яких може на якийсь час вивести нападників зі строю та дає можливість постраждалому вжити заходів до захисту.
У Німеччині лекції з прикладної віктимології читають практично у всіх навчальних закладах (від початкової школи до вузів). Навіть у дитячих садках малюки проходять первинний віктимологічний інструктаж – на досить простому рівні діти отримують дуже корисні рекомендації: не сідати в автомобіль до сторонньої людини, не заходити до незнайомих додому тощо.
Ще матеріали на тему: